Фанфік-Сила

Фанфіки за повістю Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили"

У сьомому класі вивчається творчість сучасного українського письменника Олександра Гавроша. Одним із його найцікавіших творів є повість "Неймовірні пригоди Івана Сили", написана на основі життя українського силача Івана Фірцака. Твір настільки цікавий, що не відпускає навіть після завершення, тому одним із завдань було написати фанфік за твором.

Фанфік (англ. fan - прихильник, fiction - художня література) — літературний аматорський твір за мотивами популярних оригінальних літературних творів, творів кіномистецтва (кінофільмів, телесеріалів, аніме та ін.), коміксів (в тому числі — манги), а також відеоігор, тощо.

Якими бачать подальші пригоди Івана Сили та інших персонажів твору семикласники ви можете дізнатись, прочитавши їхні фанфіки.

Було дуже рано. Іван уже не спав. Він пішов до колодязя набрати свіжою води. Мілена ще спала. Іван, прийшовши, почав її будити. Жінка прокинулась і пішла готувати сніданок. Коли сім’я Сили снідала до хати постукали. Це був хлопчик на побігеньках від пана Ролькаса. Він сповістив Івана про можливість заробити багато грошей на поєдинку, яки влаштовував його пан. Іван відказав, що давно вже не б'ється і не збирається, але Маркус (так звали хлопчика) порадив Іванові подумати.

Минув тиждень, Іван вже забув про пропозицію поєдку, але до нього знову прийшов Маркус. Він погрожував, казав ,що якщо Сила не битиметься, то йому доведеться вставляти ще одну золоту пластину в череп. Іван вирішив, що має хоча б поговорити з цим Ролькасем, тому сказав Маркусу, щоб передав панові, що він має намір поговорити з ним особисто, а не через його служку.

Наступного ранку після сніданку Іван вирушив до пана Ролькаса. На поєдинок він категорично не погодився, проте зауважив, що якщо пан Ролькас влаштує турнір, то він згодний приєднатися до цього дійства. Ролькасу не сподобалась ця ідея, але, подумавши, він вирішив, що турнір має відбутися.Наступного дня Іван вже вирушив на турнір, глядачів була сила-силенна, зокрема й його друзі із цирку "Бухенбах". Це був не просто турнір, це було свято. Пан Ролькас недавно переїхав до селища і вирішив

Neimovirni_pryhody_Ivana_Syly_Oleksandr_

таким чином завоювати любов мешканців, бо в місті вже всі знали яким чином він збагатився й на кому нажився….

Вихід Івана. Він спокійно вийшов на сцену, взяв штангу вагою 12 кг і легко підняв однією рукою. Його суперник зробив те ж саме. Так вони підіймали штанги, доки суперник Івана не зміг підняти штангу вагою 70 кг. Івана визнали переможцем, що нікого й не здивувало, проте настрій у всіх був просто чудовий.

Додому Іван йшов уночі, позаду шаруділо листя. Спочатку він не звернув на це уваги, бо бу вітер, але коли тріснула гілка, він озирнувся. Не побачивши нічого у темряві, Сила вирішив, що йому здалося. Але раптом його схопило шість рук і кудись потягли. Не дивлячись на те, що Іван був дуже сильним, він не зміг вирватися. Його вдарили металевим предметом по голові, більше він нічого не пам'ятав.

Коли Іван отямився, то був у кайданах зі сталевими ланцюгами, ширина яких була не менше 8 см. До нього з тіні заговорили:

– Ну що, Сило, тепер ти не такий вже й могутній? Не можеш розірвати кайдани й натовкти мені пику?

– Ти хто? Я не розумію, чому ти мене так ненавидиш?

– Я той самий французький боксер, якого ти переміг і поклав у лікарню на шість місяців!!! – Закричав француз.

– Я в цьому не винен, це ти хотів зі мною битися. А щодо кайданів, то ти помиляєшся! – Іван встав і одним ривком розірвав кайдани й звільнився. – Але бити тебе не буду...Я - добра душа.

– Але..... Як?

– Кажуть, у мене дар, але мене зараз більше цікавить, як звідси потрапити до мого села?

– Я тебе однаково не відпущу! Я хочу реваншу!

– Я вже давно не б’юся. І битися не збираюсь. Тому ти можеш про це лише мріяти.

Після цих слів Іван вийшов у перші двері, що трапили на його шляху, і пішов до свого села, додому, до своєї коханої Мілени...

Черниш Катерина (7-А клас, 2018/2019 н.р.)

Довгий коридор. Стукіт підборів. Скрип дверей. Жінка у чорній сукні гордо йшла коридором, тримаючи теку з папірцями. Дійшовши до потрібних дверей, вона постукала і відчинила їх. Просторий кабінет у світлих тонах, посередині стояв стіл і два стільці, на одному з них сидів чоловік.
- Прошу, сідайте, - сказав він, вказуючи на вільне місце
- Дякую, - швидко промовила брюнетка і сіла на стілець, - я зробила все як ви і просили, сер
- Дуже добре, думаю, вам варто продовжити вести Івана в цирку, доки він нічого не підозрює, скоро ми все влаштуємо
- Я можу йти?
- Звичайно, до побачення
Незнайомка встала і вийшла з кабінету. Чоловік потягнувся за паперами, які принесла власниця цирку мадам Бухенбах.
- Прекрасно, - сказав сам собі під ніс блондин, - гра почалася.

***

- Сподіваюся всім все зрозуміло? Можете йти. Завтра о 9 на цьому місті. Всім надобраніч. - Стримано говорила мадам Бухенбах вслід колегам.

- Іване, ви все ще тут? - здивовано промовила Бухенбах, побачивши Івана зі штангою, - Чому не йдете до себе в номер? Вам треба відпочивати.
- Ви занадто багато про мене дбаєте, мадам Бухенбах, зі мною все добре, не переймайтесь. Я збираюся побути ще тут небагато. Ви ж не проти?
- Ні, ні, що ви. Кращому працівникові нашого цирку не відмовлю, - з посмішкою промовила брюнетка і зникла за дверима.

Дозвольте прояснити. Агент Фікса звільнився з попередньої роботи і відкрив свою "компанію", в якій працювали агенти під прикриттям. Одним із цих агентів була й мадам Бухенбах, її завданням було стежити за Іваном, щоб знати точний момент, коли можна буде на нього напасти.
Навіщо ж Бухенбах це треба, адже Іван - той самий чоловік, який приносить їй багатства? Все просто. Бухенбах запропонували досить велику суму грошей, від якої гріх було відмовитися.
У Бухенбах була дочка, Мілена, якій таємно подобався Іван. Мілка теж виступала в цирку, вона займалася дресируванням тварин. Одного дня дівчина вирішила зізнатися в своїх почуттях до Івана, адже більше не могла їх тримати в собі, і отримала відповідь взаємністю. Виявляється, йому теж подобалася Мілка, але не було вдалого моменту, щоб сказати їй про це.

Одного вечора Мілка йшла до матері, щоб поділитись радістю та розповісти про свої стосунки з Іваном і випадково підслухала розмову мадам Бухенбах з кимось по телефону:
- Я все влаштувала ...Так, завтра о 7 він буде проходити повз ваш офіс…Так, я про все подбала. Ніхто не може цього знати…. Дякую, всього найкращого.

Мілку дуже розлютила ця ситуація, і вона увірвалася до кімнати з криками:
- Це що за підстава? Ти збираєшся вбити Івана ? Це ж про нього, я знаю!
- Міло, ти як себе поводиш? І що ти таке кажеш взагалі?
- Я все чула, мамо, ти хочеш підставити Івана, його вб'ють!
- Отже так, ти мовчиш і нікому не розповідаєш про це або Іванові буде гірше. Зрозуміло?
- Так, мамо.
Після цього Мілка пішла до себе і стала гірко плакати. Її мати може вбити єдину людину, яку Мілка любила більше життя. Вона знала свою матір, тому не сміла нікому розповідати про це, бо гірше буде не тільки Івану, але і їй самій.
Наступного дня Мілка прокинулася з опухлими від сліз очима. Вона вмилася й пішла на прогулянку. Як раптом хтось одягнув їй на голову мішок і кудись потягнув, а далі все як в тумані. Прокинулась Мілка в незнайомому їй приміщенні. Прив'язаною до стільця. Вона озирнулась і через невелику щілинку в стіні помітила, що знаходиться на горищі якогось офісу. Раптом двері відчинились, і ввійшов незнайомий чоловік.
- Так ти нам не перешкодиш, - казав він спокійно і засміявся.
- Котра година? - Запитала Мілка, сил у неї майже не було, щоб вириватися.
- Шоста. Шоста вечора. Але чим же тобі це допоможе? Сподіваюся, ти встигла попрощатися зі своїм Іваном, адже бачилася з ним останній раз, - сказав чоловік і вийшов, залишивши Мілку одну.
Дівчина сиділа і думала, що їй робити: мати її зрадила, а єдина людина заради якої вона живе, скоро помре, і вона не може нічого вдіяти. Але раптом вона намацала вузол, який тримав її руки зв'язаними, і за пару рухів розв'язала його.
- Пфф, хто їх так навчив вузли в'язати? - Посмішка засіяла на вустах дівчини.
Через кілька хвилин вона вже була звільнена від усіх мотузок, які заважали рухатися.
Так як за дверима могла бути охорона і по всій будівлі теж, Мілка вирішила знайти те, чим зможе відбиватися за потребою. Вона почала ритися в коробках, які перебували недалеко від неї, і в одній із них знайшла годинник. Він показував 6 годин 35 хвилин. Часу, щоб врятувати Івана, залишалося не так багато. Поруч із годинником дівчина знайшла й потрібну "зброю" - биту.
Мілка спробувала відчинити двері, на подив, вони були не замкнені, а поруч -нікого. Якнайшвидше Мілка побігла вниз сходами і через невеличке віконце побачила Івана - він кудись ішов, відволікаючись на людей, які просили дати автограф. Завдяки цьому Мілка встигла спуститися на перший поверх, але там вона зустріла двох громил, які її помітили і хотіли тягнути назад на горище, але Міла спритно вдарила одного з них по голові битою, а іншого ногою в живіт, і втекла.

Вийшовши з будівлі, Мілена побачила засідку, що підготували для Івана. Одним рухом вона відключила одного учасника засідки і сіла на його місце. Допомоги не було де кликати, а якщо Мілка здасться іншим - її схоплять знову, й Іванові ніхто не допоможе.
- Думай, думай, думай! – Крутилося у голові у дівчини.
Раптом хтось ухопив її за плече. Від страху Мілка аж здригнулася, але це виявився їхній друг - Міха Голий
- Ти що тут робиш? - Прошепотіла дівчина
- Вам життя рятую, - відповів Міха, - допомога вже йде!
- Дуже добре! Я сама не впоралася б.
- А ось і вони! - Вказав на групу людей Міха.

Там були усі друзі Івана або хороші знайомі. Але вони трохи запізнилися, тому що в ту ж секунду люди Фікси напали на Івана ...

Горбачова Марія (7-А клас, 2018/2019 н.р.)

Після циркових гастролей Іван Сила повернувся до свого рідного села. Там він одружився з Мілкою. Вони зробили дуже розкішне весілля, на яке прийшло майже все село. Звісно, першими свідками на весіллі були Бобі та Міха Голий.

Але залишитися надовго в селі Івану Силі не вдалося. Слава про нього розлетілася по всьому світові. Люди чекали нових перемог. Тому вони з Мілкою вирушили в подорож. Іван дивував світ своєю дивовижною силою. Він дуже часто брав участь у різних боях і не програв жодного з них! Поруч із ним завжди була його дружина Мілка, яка підтримувала його.

Повернувшись до міста, Іван Сила несподівано отримав звістку від Мадам Бухенбах. Вони з чоловіком відкрили новий спортивний клуб для молодих спортсменів. Незабаром вони з нею зустрілися. Іван Сила розповідав про те, як вони подорожували. Мадам Бухенбах була в захваті від його розповіді. Вона запитала, чи збирається Іван залишатися у місті. Сила відповів, що хоче залишитися, проте іноді буде подорожувати. Потім Мадам Бухенбах запропонувала Іванові працювати тренером в її клубі. Іван з радістю погодився, тому що хотів передати свої уміння молодим боксерам. Іван Сила навчав своїх учнів і дуже часто розповідав їм про свої легендарні перемоги.

У майбутньому в цьому клубі навчалися й діти Івана Сили. Деякі спортсмени, яких навчав Іван, здобули багато перемог і прославили свою країну.

Шипко Вікторія (7-Б клас, 2018/2019 н.р.)